У місті Кам’янка Черкаської області відбулося відкрите тренування учасників бойових дій, які входять до громадської організації «Холодний Яр. Сила нації». Подія стала ще одним свідченням того, що спорт — дієвий інструмент відновлення, адаптації та об’єднання ветеранів.
Ці військові брали участь у змаганнях «Звитяга нескорених» у Каневі 2024 року, після чого ініціювали звернення щодо покращення оснащення місцевого спортзалу. Зокрема, йшлося про потребу в аеробайку — повітряному велотренажері, який використовується для підготовки до залікових вправ на змаганнях.
На їхнє прохання, в межах програми «МХП Поруч», відгукнувся керівник Центрального хабу МХП Олександр Воскобойнік. Саме він передав необхідний велотренажер до ветеранського хабу в Кам’янці з метою створення повноцінного простору для адаптивного спорту в громаді, щоб допомогти військовим не лише підтримувати фізичну форму, а й брати участь у спортивних заходах.
Спортзал, у якому нині займаються ветерани, розташований у приміщенні колишнього заводу. За словами Сергія Галайди, ветерана штурмової бригади «Лють», раніше це було занедбане місце, але ще з 2016 року тут почали формуватися комунальні спортивні клуби. Тепер завдяки підтримці небайдужих партнерів у залі з’являється сучасне обладнання, яке допомагає у фізичному та психологічному відновленні бійців:
– Після повернення з фронту, так у нас, як тут був спортзал, ми наче хлопці військові об’єдналися і займаємося, тренуємося. Як бачите, ось в наший такий зал, у ньому ми почали тренуватися. Почали наче трошки хлопців, хто після поранень, хто вже сюди демобілізовані, або тут на якомусь відновленні чи реабілітації вже на домашньому. І наче з ними займалися і виникла у нас ідея. Вона, до речі, виникла, була геть так спонтанно десь ми дивилися новини і в Фейсбуці і побачили, що “МХП-Звитяги Нескорених” буде в Кам’янці. І це було так тут в атмосфері, ми кажемо хлопцям: “Давайте може спробуємо, бо ну може і в наший час уже прийшов займатися”. І ми тоді поїхали вперше, почитали там, які будуть дисципліни, поїхали взяти участь, але вже в участі змаганнях зрозуміли, що конкретно під ці змагання є певні тренажери. І прямо там на змаганнях така виникла ідея, а давайте тоді вже звернемося до “МХП” і попросимо конкретно тренажер оцей ось аеробайк, який нам потім був переданий, щоб підсилити трошки саме в цьому напрямку підготовку до змагань. Бо так як гребневий в нас є тут гантелі і все інше є, а цей конкретно, бо по ньому йде вправа, яка йде залікова. І дуже швидкий час ми там звернулися, може місяць до розгляду і вже отримали цей тренажер. Був переданий нам це, було передано в Холодному Ярі у “Крутому Замісі”, там ми отримали. І в той же день ми його сюди привезли, я вже не втримався. Кажу хлопцям: “Давайте його збирати і крутити”. І в той же день ми вже тут на ньому займалися. Так, воно, знаєте, як ти загорівся цим всім. І після цього, до речі, коли ми були, ми вже поїхали, були по “Бістрон-Геймс” у Львів, повезли команду. Це вже були наші наступні змагання. І показали доволі хороші результати там. Там були персональні, індивідуальні, не командні. Так, ну, і в планах займаємося. Для чого це все потрібно? Щоб популяризувати ту частину зараз навіть ветеранів, яка повертається, десь хтось закрився в собі, десь хтось, знаєте, як упав духом, що я там не зможу, я не зможу. Приходимо сюди, займаємося, популяризуємо, щоб це все максимально, бо наша фізична відновлення ветерана, воно тільки від нас отут залежить і тільки отак воно має бути. Так само приводимо діток. Паралельно батьки тут займаються, хтось з ветеранів, хто дітки воно займаються там в залі. Це ж всі наші дітки. Так, я хочу подякувати “МХП”, це в першу чергу, ну, це бізнес, який реально допомагає. Включається і все. Ми звернулися, велика подяка Олександру Воскобойніку, це дуже величезна, просто вони відгукнулися моментально. Юрій Михайлович Осьоманчук, це не то, що там одноразова допомога чи щось, це постійно ми на телефоні, ми постійно спілкуємося. Нас запрошують туди, він переживає, як ви тут, чи все нормально, чи тренажер там підійшов, чи все інше. Навіть тоді, коли Пахолюк приїжджав, це все було в такому етапі, і воно видно, що це не просто передали, а це постійно контроль, і постійно спілкуємося і постійно переживають. І це дуже круто. Це дуже круто, що бізнес, він допомагає, він переймається ветеранами і постійно турбується. І тому я вам скажу, воно навіть більше надихає, що потрібно не просто, от він є цей тренер, а потрібно займатися, потрібно їздити на змагання, і потрібно показувати, що оця ваша там маленька допомога, вона наче для такої масштабної компанії, так, але вона приносить дуже велику користь.
І в майбутньому це це дуже круто.
До занять у спортзалі долучається дедалі більше побратимів. Деякі з них — із серйозними пораненнями, проте кожен має мотивацію відновлюватися, тренуватися й надихати інших власним прикладом.
Власними враженнями та досвідом реабілітації через спорт поділилися кілька ветеранів:
Роман Романенко — колишній поліцейський, який після повномасштабного вторгнення приєднався до бригади «Лють» і втратив ногу під час виконання бойового завдання в Торецьку. Нині активно тренується разом із побратимами:
– На даний момент звільняюся з лав Національної поліції, також штурмової бригади “Лють”. Поранення отримав на початку минулого літа. Протезом користуюсь десь місяців шість, спортом займався і до цього, і зараз мотивую себе і хлопців, приєднався до них і також, думаю, може комусь буду прикладом, хтось теж не ляже на ліжку, до нас доєднається. Живу з сім’єю в Кам’янці, весь час пропрацював в лавах Національної поліції в Черкасах, в батальйоні поліції особливого призначення. З повномасштабкою долучився до бригади “Лють”, при виконанні завдання в Торецьку втратив ногу. На даний момент займаюсь, виступаю, звільняюсь з посади атестованого співробітника і надіюсь буду з вами далі працювати вже як консультант начальника управління в справах ветеранів.
Сергій, який отримав поранення голови, спочатку взагалі не міг самостійно дістатися до спортзалу. Тепер поступово розробляє кінцівки, займається на тренажерах і бачить реальні результати. Також, розповів про те, з чого починав заняття в спортзалі та які має результати сьогодні:
– Починав з легенького: рухи, вправи по диханню. А зараз потихеньку вже на тренажерах. Тренажер, який імітує ходьбу, та і ноги включаються потихеньку. В мене поранення голови, то в мене нога і голова, з головою конект, так, як можна сказати, дає. То, зараз уже потихеньку, хоч, нога зв’язується із головою, так.
Також зауважив, чому важливо відвідувати такі тренування:
– Це, дає результати великі і починаєш впевненіше набагато себе відчувати. Дійсно хочеться і жити, і хочеться відновлюватись і набагато це велике-велике діло дає. Звичайно, перше діло спілкування з хлопцями, і заняття, і менше думаєш про погане, а так позитив, тільки позитив і все.
Юрій Ярема — ветеран, який внаслідок поранення втратив ногу й отримав пошкодження руки. Займається регулярно, прагне знову взяти участь у змаганнях, тож радо розповів, що саме мотивує долучатися до тренувань.
– В першу чергу мене мотивує це моя сім’я, мій малий, дружина. Ну, але мотивують і хлопці, з якими я займаюся, з яким я познайомився в цьому році, наші діти ходять в один клас. Він мене долучив до спорту. Перший раз ми поїхали на змагання у Канів, на “Звитягу Нескорених”. Ну, а далі займалися потім інші змагання, їздили у Львів в кінці лютого.
Під час спортивного заходу був також присутній Юрій Романча, заступник керівника Центрального Хабу МХП Олександра Воскобойніка із розвитку суспільних відносин. Він наголосив, що хлопці постійно доводять, що адаптивний спорт — це не лише про тренування, а й про відновлення, віру в себе і нову якість життя після травм.
Зокрема, у межах зустрічі Юрій Романча передав родинам ветеранів та сім’ям загиблих 50 саджанців фундука і пів тонни посадкової картоплі. Вирощену продукцію планують використати для власних потреб і на підтримку побратимів, які нині на фронті — як допомогу від Центру аграрного розвитку спільнот (ЦАРС).
Зараз спортзал у Кам’янці перетворюється на центр сили, відновлення і єдності. Завдяки ініціативності ветеранів та підтримці соціально відповідального бізнесу тут поступово формується простір адаптивного спорту, який відкриває нові перспективи для тих, хто пройшов війну.