Лариса Компанієць: Нещодавно Городищина радо зустрічала Сергія Батуру — талановитого письменника, автора унікального роману-печворку «Босорка», у створенні якого взяли участь 228 авторів. Під час свого візиту до студії «Улюбленого радіо» письменник поділився історією створення цього масштабного літературного проекту, який став прикладом унікальної творчої співпраці. Розповів, як виникла ідея створити колективний роман, якими були виклики під час роботи над твором та як вдалося досягти гармонійної стилістики при різноманітті авторських голосів. Важливе місце в розмові було відведено ролі молоді в сучасній літературі. Письменник підкреслив значущість залучення молодого покоління до творчих процесів і поділився порадами, які можуть допомогти майбутнім авторам.
Сергій Батура: Коли спілкуюсь з директорами, хочу дати пораду. Стикаюсь з такою ситуацією, коли директори, можливо, не бачать талантів у своїх дітей. А я згадую себе, коли був маленький, коли я навчався в школі, вчителька української мови критично ставилася до моїх поривів участі у олімпіадах, оскільки я щось там не витягував, якісь там не дуже в мене були оцінки, але оце було пов’язано з тим, що багато пропусків у мене було, непросте дитинство і в зв’язку з тим були негарні оцінки. Але прагнення брати участь у цьому, щось зробити, щось створити, було завжди присутнім. І воно мене рухало – прагнення. У нас от за прикладом того, що ми зараз спостерігаємо в групі, є початківці, які бояться, але в них є величезне бажання. В них немає, можливо, тієї майстерності, які вже, звісно, мають члени спілки письменників України, але в них є величезне бажання. І от за прикладом однієї з розмов з досить такою відомою авторкою в Україні. Вона друкується і зараз вона є в редакторському колективі. Так от, вона зокрема критично ставиться до того, що от початківці пишуть там з помилками, десь щось трішки не витягують, не витримують логіки, там послідовності тої, що потрібно, відповідно тої, що ми маємо мати в творах. Я в неї запитав якось: “Коли ти написала свій перший роман?”. Вона каже: “Ну це мені було десь 10-й клас”. Я кажу: “Ну і як, скільки б ти балів зараз поставила тому роману?” Вона каже: “Двійку”. Ну от я їй пояснюю, якби тобі тоді хтось сказав, що не пиши, бо це все неправильно, те, що ти робиш. Ти би ніколи не стала письменницею. То я вважаю, що я завжди виступаю за те, щоб оцю межу, от якраз в нашому колективі, і ми її не відчуваємо. Межа між просунутими авторами і тими, хто починає, її треба стирати для того, щоби початківцям давати можливість розвиватися. Я ж сам сказав, що я рік писав і все видалив. Тобто і то, я розумію, що, як ми знаємо з філософії, що межі вдосконалення не існує. Ми все своє життя будемо вчитися, вчитися і вчитися і ніколи не вийдемо на якийсь там, я не знаю, там рівень, в кожного, він свій, але його завжди можна вдосконалювати. Тому я вважаю, що якщо діти хочуть писати, вони повинні писати.
Лариса Компанієць: Також Сергій розповів про ціль і мету проведення зустрічей з молодим поколінням та важливість залучення їх до участі в літературних проєктах.
Сергій Батура: Я, як науковець, добре розумію, що проблему, яку ми зараз маємо в Україні, це, можливо, ну, те, що я чую від вчителів, що недостатньо уваги діти приділяють написанню літературних творів. Десь у них немає мотивації, бажання. Тобто, ось таке об’єднання “Печворк”, він дає можливість, тобто простимулювати додатково дітей. Це тягне за собою розвиток просвітницького процесу, віднайдення нових талантів, кристалізація цих талантів, а відповідно ті досягнення, до яких ми йдемо, це лише, ну, це просто вже наслідок тих всіх комплексних процесів, які тягне за собою оця літературна колаборація. Тому метою є, щоб в Україні зростали. Я би дуже хотів не тільки в літературній сфері, а взагалі. От ми ж не знаємо з вами, бо їх немає, жодного Нобелівського лауреата чи лауреата Букерівської премії. Я вважаю, що ми до цього маємо прагнути життя одне, чому ні? От. Тим більше, що коли вони спілкуються, вони тягнуться один за одним. Хтось уже щось зробив, хтось уже написав роботу, скинув її в гілочку, а хтось ще тільки пише, або тільки починає, це їх стимулює. О, ви вже здали. Ну, треба, мені треба швидше все це робити. І теж здають. А коли з’являються твори восьмирічного хлопчика, так всі взагалі в шоці, бо ж дивіться, хлопчик уже написав, а ми тут ще довго там щось думаємо. Це стимуляція.
Лариса Компанієць: Зокрема, розповів і про плани щодо майбутніх проєктів, спрямованих на залучення молоді до літературної діяльності.
Сергій Батура: Зараз я написав кілька прологів до романів “Печворків”. Один з них – це роман, так він називається “Коронація слова”. Я там написав про пані та пана Логушів, який є засновниками “Коронації слова”. І заклав там певну, оскільки я в сатирі пишу, я показав цю проблему. Проблему того, що у нас конкурси, які відбуваються, чомусь згадують тільки про фіналістів. А решта, що подавали свої рукописи про них ніхто не згадує. Я вважаю це проблемою. Нещодавно відбувся один всеукраїнський конкурс, я не буду називати, і згадали тільки фіналістів, більше того, навіть не повідомили про те, що такий конкурс відбудеться, і коли відбудеться, вже просто в результат. Тобто, комусь потрібен, я б не знаю сказати, можливо результат, а не процес, бо організація літературного конкурсу, це ж не просто зібрали рукописи, обрали те, що їм треба, там комусь там присудили щось і все. Це же стимуляція людей, коли ми в Фейсбуці читаємо: “А, я теж подавав
людина пише: А-а, ну, подавав, та й що, та й що. Та й про мене ніхто не згадав навіть, що є. Ну, можна просто зробити якусь онлайн-трансляцію, сказати людям, що дякую всім, що взяли участь. Ну, це ж конкурс, зрозуміло, хтось краще, хтось гірше, але щоб люди не складали руки. Інакше тоді просто не ця сфера буде вмирати, тому що люди думають: “Та, мої твори нікому не потрібні”. І так воно і є. І от ми бачимо результат. Ні Букерівських лауреатів, нікого на міжнародній арені. Хіба я не маю рацію. Я от вважаю, що це є велика проблема в Україні.
Лариса Компанієць: Письменник також розповів своє бачення майбутнього української літератури та зазначив, які тенденції і зміни на його думку будуть найбільш значущими в найближчі роки.
Сергій Батура: Зараз під час війни ми бачимо, що відбувається масова рефлексія звісно, військових подій, це явище, як так воно і має відбуватися, звісно. А з іншого боку, те, що я бачу, що стимулюється така література. Це добре з одного боку, тому що фронт він же вибудовується на всіх напрямках, і зокрема на літературному, так? Але виходить така ситуація, що якщо ми зараз подивимося зріз всіх конкурсів, які відбуваються, військова література перемагає всюди. А чому? Хіба немає якоїсь іншої? Тобто тут виходить так, що ті автори, які там пишуть фентезі чи ще
ще щось про них трошки десь забули. Тобто, повинна бути якась золота середина. Тому що ми ж розвиваємо літературу, ми не повинні про це забувати про розвиток літератури, розвиток талантів. Ну, це моя думка, власне. Найближчим часом, от ми повинні виховувати у дітей бажання працювати зі школи, відкривати ці таланти. Ну, зокрема, “Печворк”, він дає можливість розвиватися, наприклад, оці стимуляційні механізми, типу отримання там рекорду України, Гіннеса, бо ми, наприклад, “Врятувати Білобога” будемо рухати далі. Окрім того в нас ще один проект міжнародний називається він “One Time is Short” – “Коли часу обмаль”. До нього я написав пролог про олігарха, до якого прийшла Смерть і дала йому 15 хвилин для того, щоб він розпорядився своїм життям так, як він бажає. Але все ж таки не просто так, як він бажає, а поговорив зі своєю дружиною, поговорив зі своїми дітьми, яким він не приділяв належної уваги. А він їй говорить про те, що він сам вирішує, коли що робити і коли в нього серце зупиниться, теж він вирішує сам. І він так і помирає. Тобто, цей роман про життя, про цінність життя, коли його мало. І от я хочу, щоб оцей роман ми написали всією планетою. Це моє бажання. Тобто роман “Печворк” – “Рятувати Білобога” пишуть українці, а “One Time is Short” писатимуть автори з різних країн світу, оскільки оце моя наукова позиція щодо колективно-літературного “Печворку” полягає в тому, що романи “Печворк”, вони не просто строкаті в плані жанрів, з яких складається цей роман, а і мови. Тобто ми бачимо дуже строкату ковдрочку, яка має собою ковдру “Печворк” з різнокольорових латочок, але вона вся цілісна. От вона об’єднана прологом, ключовими персонажами, ідеєю, концепцією. Отже, ну, оскільки література – це моя пристрасть, це те, що я люблю найбільше за все. Можливо, той роман, який я писав “Золотави Кудряви”, це моя друга сім’я.
Лариса Компанієць: Пан Сергій поділився деталями своїх подорожей, враженнями від зустрічі з молоддю, а також розповів, як можна долучитися до написання роману. Нині він активно подорожує Україною, популяризуючи ідею колективної творчості та залучаючи нових авторів до написання нового роману-печворку “Врятувати Білобога” . Тож, ділиться, у яких містах уже побував та які навчальні заклади йому вдалося відвідати і як отримав запрошення на Городищину.
Сергій Батура: Влітку я опрацював пролог. Я кілька тижнів думав, як зробити так, щоби він був добре адаптований серед школярів, тому що він має бути досить простим, оскільки, наприклад, роман “Босорка” – це один з різновидів роману “Печорки”, там трошки одна концепція, яка доснаги вже таким авторам, які пишуть. А тут я розумію, що тут можуть бути різні варіанти, тому треба було зробити такий “Печворк”, щоби дітки в нього спокійно адаптувались. Але ідея народилася. Ми його обговорили з керівницею Іланою Вєтровою – Національний реєстр рекордів України. Вона почитала цей пролог, бо вона теж дуже сумнівалася, як це все зможе от школярі потягнути це все. І там якраз це можливо, тому що “Врятувати Білобога” – це роман про те, як Чорнобог запроторює Білобога до в’язниці і хоче володіти світом. Але він робить це чому? Тому що дитячі голоси його дратують. І от він не говорить, що я хочу, щоб завжди була ніч, щоб діти спали. Тоді буде тихо, спокійно і мені буде добре. І от Білобог в останній момент він звертається до дітей і говорить, що дітки, вам треба говорити. Ми не повинні мовчати, говоріть. А і от, наприклад, в пролозі Михасик запитує: “А що я маю говорити?” Ну, Михасику говори, розповідай про свій сон, про фантазію, досвід, от що ти відчуваєш. І твій голос дратуватиме Чорнобога, він не одягне корону. Тоді
сокіл-рот і все владнає. І от ми хочемо епілог доручити написання епілогу одному з відомих авторів в Україні. Подумаємо, хто це буде. Я думаю, що нам ніхто не відмовить. І от такий ми зробимо твір. Встиг побувати в “75-му” ліцеї Печерському в Києві. З дітками зустрівся там. Був в ліцеї МАУП також зустрівся з дітьми і провів низку зустрічей з директорами та колективами вчителів української мови, з філологами. Тобто от, наприклад, був в Слов’янській гімназії, там чудовий колектив, ми поспілкувалися з вчителями і плануємо відповідно подальшу співпрацю і зустрічі з дітьми. Поки є така можливість у мене, я це робитиму. Все, що від мене залежить. Як на Городищину Людмила Дмитрівна, керівниця Городищенської бібліотеки запросила мене, я за це дуже
щиро вдячний, оскільки на Городищині я по-перше ніколи не був. От, тим більше, що я вже в Фейсбуку написав про це давно. Городищина – це непростий регіон, тут працював і народився Гулак Артемовський, відомий наш композитор. От, то я з великим задоволенням приїхав і завітаю до місцевого Городищенського ліцею. Користуючись нагодою, я би звернувся до слухачів, звернувся до всіх тих, хто прагне писати. Можливо, десь немає можливості писати, бо я розумію, що рутина і робота забирає дуже багато часу. А я вас дуже прошу, знайдіть час і пишіть, тому що, можливо, саме ви є тими букерівськими лауреатами, тими Нобелівськими лауреатами, яких не вистачає в Україні.
Лариса Компанієць: Також письменник розповів про можливості для тих, хто бажає стати частиною цього унікального проєкту та оцінив важливість дотримання термінів.
Сергій Батура: Взяти участь у проекті можна кількома способами. Перше, ми зробили інтернет-площадку. Це сайт, який так і називається batura.com.ua. Це площадка загальна. Ми туди долучаємо авторів, які брали участь у “Печворку”. Вони завантажують туди свої роботи і там є завантажені проекти. Тобто дуже просто можна зареєструватися, обрати тему або запропонувати свою, написати, скинути її. Оскільки до травня місяця ми збираємо дитячі роботи, протягом літа наш редакційний колектив їх всіх відредагує. Восени я хочу, щоб відбулася фіксація цього рекорду під час книжкового фестивалю на виставці. Книжкова країна він називається, щороку проходить. І от там ми це зробимо дійстві далі рух не має на рекорд Гіннеса. Всі діти, які брали участь, отримують безкоштовно сертифікати учасника рекорду. Також більш простіший варіант, в кого є встановлений Telegram, можна просто зайти в Telegram, є група “Врятувати Білобога” для батьків, зареєструватись там, ну тобто влучити до цієї групи і там є гілочки, скинути готову роботу, представитися, поспілкуватися. От у нас є попереду навчальний рік. Ще прошу, не мовчати. Хто написав роботу, викладайте в інтернет, говоріть про це, привертайте до себе увагу місцевої преси, виступайте на радіо. От, пані Лариса, вас запросить обов’язково. Да. І я переконаний, що до осені ви вже будете відомими авторами. Це ж те, що потрібно. Ми ж створюємо площадку не для того просто, щоб ви написали і під стіл склали ту роботу. Ми вмикаємо прожектор і світимо кожного, хто бере участь у проекті. Так і повинно бути. Це спільна робота. До кінця травня збираємо роботи, але хотілось би, щоб діти це робили швидше, тому що, я ж кажу, буде час поговорити про їх роботи. Оце важливо. Є YouTube, є там, я не знаю, хто де, Instagram, хто йде зареєстрований. Вони, знову ж таки, місцева преса, говоріть, щоб вони говорили, щоб вони заявляли про себе, робили з цього дійство. Бо їм потрібен старт для того, щоби потім вони вже працювали над своїми роботами і вже були більш-менш відомі. Бо така складна ситуація, що коли інколи відкриваєш газети там чи дивишся в інтернеті, у нас одні і ті самі письменники. З величезною повагою ставлюся до кожного, звісно. Але є таланти, я їх точно знаю, які просто не можуть достукатися. Я вже стільки робіт перечитав під час цього “Печворку” і поспілкувався з різними людьми. Звісно, я не критик, але от з моєї точки зору, дуже класні роботи. І я чую часто від авторів, що ми не знаємо як просувати ці роботи, ми не знаємо що з цим робити. І приклад коронації слова свідчить нам про наступне. От часто буває так, що відбулась коронація слова, визначили переможця, на наступний рік той, хто подав твір і цей твір ніхто не помітив, подає його знову і виграє. Да, це говорять якраз журі. Це я від журі чув. От бачите, тобто це людський фактор. І те, що ми робимо, ми допомагаємо. От до нас доєднується автори
з Кривого Рогу, там більше 60 років, поважного віку, люди. І вони все життя писали в стіл. Вони дуже вдячні, що така є можливість, от потім приїхати на захід, сказати кілька слів пресі, в місцевій пресі потім написали про їхнє звершення. А що у вас щось ще є, а покажіть. І все, і це якраз те, що потрібно.
Лариса Компанієць: Особливо цікавим був досвід спілкування з молоддю. Сергій поділився своїми спостереженнями щодо їхнього ставлення до ініціативи колективної творчості.
Сергій Батура: По-різному. Є сміливі, тобто це залежить десь, можливо, від характеру, можливо, від впевненості у собі, саме як в письменникові чи початківці, да? Але хочу вам сказати, що міняються люди на очах. Я дуже задоволений цим. Не буду називати імен, але я бачив людей до проекту, бачив їх соціальні сторінки в мережах, те, що вони робили, чим вони займались, вони зараз займаються вже трошки іншим. Вони займаються собою, вони правильно це все роблять, вони розуміють, ким вони стали, що вони зробили, рекорди висять у них на стінах і вони цим пишаються.
І вони називають себе письменниками. Тому що молодь, здебільшого, яка починає працювати, вона боїться сказати слово я письменник. Ні, вони щось видумають інше, вигадують там автор там, ще хтось, але точно не письменник. Тому це вже позитив. Якою б та робота не була, я розумію, що для рівня Букерівської премії там потрібні інші речі, можливо, так? Але це поштовх, це початок. Тому є такі, що побоюються, а потім, коли вже бачать: “А чого, ну, хтось так само пише, як я, або навіть десь трошки, ну, не так, наприклад, да? От, і з’являється впевненість в собі.
Лариса Компанієць: Не залишилися поза увагою й ті, хто вже долучився до написання роману. Сергій розповів про вікову категорію учасників та їх внесок у спільну справу.
Сергій Батура: Це хлопчик, його звуть Сергійко. Йому вісім років. Він написав твір до збірки оповідань та віршів, яку ми зараз також пишемо. Це не “Печворк”, це збірка оповідань та віршів про себе. Він написав про “Пухнастого Янгола”. Це взірець, приклад для всієї команди, що діти можуть і в нього є величезне бажання, хоча він займається футболом, але, бачите, творчість теж його дуже кличе. Тобто різна вікова категорія. Що ще сказати? От, я ж кажу, пані Бикова доктор філологічних наук, членкиня спілки письменників, це початківці, всі пліч-о-пліч стоять в цьому романі.
Лариса Компанієць: Тобто про роман “Босорка” ви говорите, так?
Сергій Батура: Так, я говорю про роман “Босорка” вже як факт, який відбувся. І зараз вже розуміють, як це працює, вже не така дискусія, як була на початку, вже більшість розуміють, як це працює, тому спокійно пишуть і тобто да, втілюють ідею у життя.
Лариса Компанієць: І, на завершення Сергій Батура розповів, куди можуть звернутися директори навчальних закладів для ознайомлення учнів зі своєю творчістю та залучення їх до літературного процесу.
Сергій Батура: У Фейсбуку можна. Просто, ну, в принципі, я пишу під псевдонімом s.батура. Можна просто Батура Сергій. Там, в принципі, підтягує і наш колективний сайт, і мої роботи, оскільки всі вони я у вільному доступі. Я їх не ховаю ні від кого. Навпаки вважаю, що от роман, який там зараз цей великий, що знаходиться на “Коренець слова”, він певною мірою заморожений. Розумію, в зв’язку з війною, там трошки все затягується і по півтора року люди чекають, але я розмовляв з організаторами, вони дозволяють. Вони говорять, що під час війни ми вже там не притримуємося жорстко правил з того приводу, що не можна щось там публікувати. Ми пишемо для людей. В першу чергу, ми закладаємо думки, які хочемо, щоб хтось почув. Тим більше, що якщо ці думки спрямовані на покращення чогось, то нащо їх ховати ці твори? Їх треба показувати людям.
Лариса Компанієць: Також він підкреслив важливість колективної творчості та подякував усім, хто вже долучився до проєкту. Закликав тих, хто ще не приєднався, не втрачати можливості стати частиною цього унікального літературного досвіду, який об’єднує людей з усіх куточків України та сприяє розвитку української літератури.
Сергій Батура: Побажаю сходити в канцелярський магазин, купити олівці, заточити їх і починати писати. Багато, багато і багато. Повірте, через рік, через два ви будете відчувати себе дуже-дуже впевнено. А потім ми почуємо ваші імена, як призерів, лауреатів українських міжнародних конкурсів.
Лариса Компанієць: Звісно, так і буде. Тури продовжуються, а Сергій Батура з нетерпінням очікує на нові зустрічі та спільні творчі здобутки. Він впевнений, що такі зустрічі надихнуть ще більше людей на участь у творчих ініціативах і сприятимуть розвитку літературної спільноти України.