Лариса Компанієць: Нещодавно, у селі Калинівка Городищенської територіальної громади відбулася знакова подія: Свято-Миколаївська церква вийшла з підпорядкування Московського патріархату та приєдналася до Православної церкви України.
Після загальних зборів релігійна громада ухвалила рішення про вихід із підпорядкування Московському патріархату. Це рішення стало важливим для місцевих жителів, які тепер мають можливість чути молитви рідною українською мовою.
Перше богослужіння у Свято-Миколаївському храмі вже відбулося, що стало важливою підтримкою для місцевих жителів. Його здійснив отець Петро. Також він поділився своїми думками щодо процесу переходу церкви від УПЦ МП до ПЦУ , як на це вплинув нещодавно ухвалений закон Верховною Радою України та як цю новину сприйняли калинівчани.
Отець Петро: Насправді ця парафія Святомиколаївського села Калинівка, вони ще збори проводили в 22-му році ще до цього закону. Вони хотіли, щоб разом перейти з священиком, який тут служив, щоби дружно, в мирі все відбулось і дальше молитись, дякувати Богові, приносити покаяння, хвалити Бога. Але, насправді, пройшло 2,5 роки, і священик, який був сюди поставлений, мав бути разом з людьми, він їх не підтримав, і люди чекали, чекали, і рано чи пізно, як ми розуміємо, у кожного закінчується терпіння, і люди зібрались і зробили збори про перехід в Православну Церкву України. Цей Закон, він, якщо і прискорився, то дуже-дуже малий процент, тому що ця Парафія, це село, громада, вони давно це для себе вже були вирішили, просто якось “чуть-чуть” не хватало їм такого, знаєте, моменту “ось разом збираємось і робимо”. Але час настав, тому що дуже страшна війна, кожного воюють чоловіки, діти, рідні, близькі, друзі, і для всіх це питання болюче, що як так, що священики, які були серед нас разом, які серед нас знаходились нас тепер не підтримують, а якщо підтримують, то якось так своєобразно. Ми наче з вами, но вас не підтримуємо, або щось тому подібне, ми наче українці, але в української церкви не хочемо, бо Бог не розуміє українську і щось тому подібне, щось вони видумують. Але ж люди бачать це все, і люди зібрались і зробили своє рішення, яке вони прийняли на зборах. Прихожани, які були тут Московського патріархату, не всі підтримали це рішення, на превеликий жаль, це зв’язано з тим, є два фактора, є деякі прихожани, які такі категорично настроєні, що вони промосковські, що “так старці казали”, “так заповідали якісь канони”, вони так говорять. А є частина людей, які, якби правильно відповісти, вони ходили, молились, вони щирі, і ось тут такий момент настає, що треба перейти, для них це такий лякливий момент, вони бояться “а ось щось ми неправильно зробимо, і Бог нас не простить”. Тому треба завжди давати людям шанс, щоб вони навернулись, прийшли в Православну Церкву України. Я навіть скажу більше, на одній парафії, я не одну парафію обслуговую, в мене є така прихожанка, яка на одній парафії, де були збори, виступала за Московський патріархат, була противником ПЦУ, але з часом вона сама дозріла, і тепер вона є прихожанкою Православної Церкви України, і ми з нею розмовляємо про ці старі часи, які були по різні сторони, ми стояли на зборах. І зараз сміємось з цих подій. Але знаєте, коли людина чесна сама перед собою, вона визнає, що були помилки, що вона тоді, ну чомусь так підтримувала, зараз на це все з усмішкою дивиться.
Лариса Компанієць: Також поділився отець Петро і своїми відчуттями з нагоди такої визначної події.
Отець Петро: Так це перше богослужіння з нагоди переходу, дуже радісне. Скажу чесно, село хоть це і маленьке, багато людей прийшло і на збори, як для цього села. Я раніше тут, десь приблизно 15-й-16-й рік, обслуговував це село ще, коли воно було в Московського патріархату, бо я також був священником Московського патріархату. Насправді людей тут ходило до півтора десятка, ну сьогодні ви бачили, що було набагато більше, їх ніхто не тягнув силою, що “ідіть, бо тут щось будуть роздавати”.
Лариса Компанієць: Місцеві жителі також висловили свою радість та підтримку цьому рішенню, підкреслюючи свою єдність з Православною церквою України. Своїми емоціями та відчуттями поділилася і місцева жителька Калинівки, колишня сільська голова цього села Мирослава Грибінник. Вона переконана , що перехід є дуже важливою зміною для її співвітчизників.
Мирослава Грибінник: Загалом настрій дуже позитивний, дуже задоволені і з вірою хочемо ходити в свою церкву, молитись рідною мовою. Ми слухали молитву українською мовою, ми все розуміли. Це мабуть зараз саме основне. Хотілося б вірити, що люди більше будуть звертатись до церкви, до Бога, будуть ходити у свою церкву, не їздити кудись, бо в нас, на жаль, були випадки, що люди їздили інші села, де правилось українською мовою. Я думаю, що більше людей просто буде молитися і вірити. Хотілося б, щоб церква брала участь у кожній справі, яка буде робитися в селі, і суботники, і впорядкування на цвинтарі, в селі, так само біля церкви. От чим буде більше віри, тим мабуть, більше буде порядку в селі і доброти і любові.
Лариса Компанієць: Ця подія підкреслює прагнення місцевих жителів до духовної незалежності та національної ідентичності. Завдяки цьому рішенню, калинівчани не лише зміцнюють свої духовні зв’язки, але й демонструють свою рішучість у підтримці національних цінностей та єдності.