Лариса Компанієць: З нагоди Міжнародного дня лікаря, ми запросили на розмову людину, яка багато років очолювала медицину Городищини, заслуженого лікаря України, Кравченка Василя Михайловича .
Він є прикладом професіоналізму, самовідданості та людяності, а його вклад у розвиток медицини в нашому регіоні важко переоцінити. Попри те, що Василь Михайлович вже на заслуженому відпочинку , його робота залишила незгладимий слід у житті багатьох людей.
– Тож, вітаємо вас у нашій студії! Ви багато років працювали головним лікарем у Городищенському медичному об’єднанні. Як Ви вирішили стати лікарем і що Вас надихнуло на цей шлях?
Василь Кравченко: Взагалі-то моя дорога в медицину не була прямою, вона була зовсім непростою. В юності я мав бажання стати військовим, та в моєму житті вирішальну роль у виборі професії зіграв наш сільський фельдшер, який свого часу закінчив Київське медичне-республіканське училище номер два, як воно тоді називалось. Створене напередодні війни училище готувало військових фельдшерів, на початку 70-х років навчання в училищі залишилось теж, хоча готували вже цивільних медиків, переважно були юнаки, тому більше ніж півстоліття тому, в далекому 1972 році я назавжди пов’язав своє життя із медициною, вступивши до вище названого медичного училища. По закінченню його відслужив разом із трьома своїми однокурсниками на крайній півночі, на так званій точці. Потім було навчання, я вважаю, в одному з найкращих медичних ВУЗів України, в Дніпропетровському медичному інституті. Після закінчення якого пропрацював на одному місці 37 років. Ми з дружиною теж лікарем приїхали в далекому вже 1984 році в Городище. Маю лише один запис в трудовій книжці про прийняття на роботу і ще один про звільнення за власним бажанням в січні 2021 року з посади головного лікаря цього ж закладу, пройшов шлях дільничого терапевта, лікаря швидкої медичної допомоги, заступника головного лікаря і до лікаря головного лікаря району, пропрацював на цій посаді 24 роки.
Лариса Компанієць: За час Вашої кар’єри медицина зазнала значних змін. Які з них Ви вважаєте найважливішими і як вони вплинули на вашу роботу?
Василь Кравченко: Зміни, які відбулися останнім часом в медичній галузі неоднозначно приймаються як пацієнтами, так і медичними працівниками. Найбільш суттєвим є розмежування на первинну і вторинну медичну допомогу, а почалося воно з експерименту в 1987 році в Дрогобичі, 1998 році в Комсомольську Полтавської області і продовжилася далі. У нас з 2006 року всі дільничі Городища пройшли спеціалізацію сімейної медицини і працювали до 2018 року в складі лікарні. Зараз частина з них в комунальному закладі, а інша частина в приватній сімейній поліклініці працюють і надалі. Подія ще одна важлива відбулася після прийняття в 2012 році закону про екстрену медичну допомогу, в 2013 році відділення швидкої медичної допомоги було приєднано до Смілянської станції швидкої медичної допомоги, ці дві події суттєво змінили діяльність галузі охорони здоров’я в тодішньому районі. Ліквідація санітарно-епідеміологічної станції, нехай вона начебто напряму не стосувалась надання медичної допомоги, але суттєво погіршувала контроль за санітарним станом з усіма наслідками, звідси. Кардинально змінилися умови діяльності медичної галузі, після проведення децентралізації в країні та паралельно впровадження дію національної
служби охорони здоров’я, мені здається, що і зараз медицина не може оговтатись від цих змін, і реформування ще не завершено. В свій час ми першими в області здійснили перехід лікарні з районного підпорядкування у міську власність в жовтні 2020 року і розпочали новий 2021 рік в статусі вже міського закладу охорони здоров’я.
Лариса Компанієць: Які найбільші виклики ви зустрічали на посаді головного лікаря і як Вам вдалося їх подолати?
Василь Кравченко: Після призначення в лютому 1997 року головним лікарем відразу ж зіткнувся з проблемами виплати заробітної плати працівникам. Заборгованість сягала до півроку. Замість грошей розраховувались цукром, борошном, будівельними матеріалами. В країні, де економіка заледве дихала, розрахунки були в основному на бартерній основі. На той час в районі була досить розвинена мережа лікувальних закладів, а саме: районна лікарня була розміщена в трьох місцях, крім неї ми мали п’ять дільничних лікарень, чотири амбулаторії і 12 фельдшерсько-акушерських пунктів та відділення швидкої медичної допомоги. В усіх селах вони збережені і працюють, правда іншому статусі. Зараз більше тисячі працівників, було прийнято рішення, перевести з вулиці Маяковського, дитяче відділення, в поліклініку по вулиці Героїв Чорнобиля на місце неврологічного відділення, а неврологічне в стаціонар об’єднати з терапевтичним відділенням по вулиці Гагаріна, що було і зроблено до нового 1998 року. Розпочалось в 1990-му році будівництво хірургічного корпусу. Черговий раз воно було призупинене через брак коштів і небайдужі люди почали розтягувати, що можна було по домівках, спільними зусиллями було введено експлуатацію до кінця року, гараж, дизель, ну склад із допоміжних приміщень в 1999 році будівництво було продовжене і нам вдалося в 2004 році, незважаючи на всі проблеми, ввести експлуатацію трьохповерховий корпус, що значно поліпшило умови лікування в хірургічному відділенні. В операційному блоці, там три операційних, реанімації не було зовсім на той час. З 2006 року поліклініка була переведена з вулиці Героїв Чорнобиля на вулицю Гагаріна, і здійснилася, я вважаю, мрія багатьох поколінь, один заклад в одному місті.
Лариса Компанієць: Зараз Ви на заслуженому відпочинку. Чим займаєтеся у вільний час? Чи плануєте продовжувати якось бути залученим у медичну сферу?
Василь Кравченко: Люблю читати, ще з дитинства маю таку звичку. Моя улюблена поетеса, останнім часом і письменниця Ліна Василівна Костенко. Найбільше подобаються її твори, це історичні романи у віршах “Маруся Чурай”, “Берестечко” та прозовий роман “Записки українського самошедшого”. Зараз я під враженням і раджу прочитати не лише лікарям книгу Генрі Марша, всесвітньо відомого британського нейрохірурга, автора бестселера “Історія про життя, смерть і нейрохірургію”, він показує, що лікарі теж люди можуть помилятись і хворіти, але завжди хочуть допомогти пацієнту, якщо навіть останній і не розуміє цього. Чудовий лікар, письменник, який багато років допомагає українцям, провів в нашій країні десятки операцій на мозку. Ще дві його книги вийшли в видавництві “Старого лева” у Львові “Щоденники нейрохірурга” і
наостанок: люблю історичні книги, переважно це стосовно історії України. Зібрав що зміг про історію медицини на Городищині, зокрема лікарні в Городищі. Крім книг, моїм улюблеим заняттям в останні роки стали пошуки цікавих ракурсів для фотографування в природі. Тим більше, що в наш час не обов’язково фіксувати це на плівку. Сучасні технології дозволяють це робити і без неї, і вдається, якщо впіймати таку мить я ділюся завжди з друзями. Люблю, просто, спокійно посидіти біля водойми, якщо щось впіймаю, то теж задоволений. Опікуюсь деревами, більше подобаються яблуні. Як казав Клод Мане, посадити сад – означає вірити в майбутнє. Відносно медицини: лікування хворих і управління в медичній галузі я припинив займатися ще з січня 2021 року, хоча в мене й досі дійсний сертифікат лікаря-терапевта вищої категорії і я маю право працювати. На жаль, той напрямок, яким йде охорона здоров’я, зараз, на мою думку не є вірним, і вплинути я на нього не можу, тому я не займаюсь організацією охорони здоров’я, управлінням і залишитися в цей час в стороні від подій, що відбувається в нашій країні, я не зміг. Тому коли мені запропонували роботу на базі спеціального медичного постачання обласного управління охорони здоров’я, я погодився і з лютого 2022 року працюю в цій структурі. Це не лікувальна справа, але медична сфера точно, і досвід з організації управління якраз знадобився, особливо в 2022 році. Я спілкуюся з багатьма своїми колегами, які працюють, які пішли на заслужений відпочинок, з усіма начальниками управлінь охорони здоров’я, які працювали в цей час, теж контакти збережені, і ми обговорюємо часто ті події в медицині, розвиток, який відбувається. У всякому разі я весь час в курсі всього, що відбувається в навколишніх закладах, ну звичайно думки різні.
Лариса Компанієць: Що для Вас означає Міжнародний день лікаря? Як ви вважаєте, чому важливо відзначати це свято?
Василь Кравченко: в 1971 році Міжнародний Червоний хрест, Мальтійський орден UNISEF – це міжнародна організація ВООЗ створили міжнародну незалежну медичну, гуманітарну організацію “Лікарі без кордонів”, яка допомагає всім, хто постраждав від політичної, релігійної чи етнічних порушень. Ініціатива Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я, в перший понеділок жовтня відзначати міжнародний день лікаря, день солідарності і активних дій лікарів всього світу. Ми перші в області в свій час почали відзначати цю подію, і цього дня щорічно урочисто приймали молодих спеціалістів в колектив, вручали їм посвідчення лікаря. В міжнародний день лікаря, хочеться подякувати всім, хто стоїть на варті нашого здоров’я і побажати лікарям терпіння і вдячних пацієнтів. Хочеться також згадати всіх тих, хто стояв біля витоків охорони здоров’я в нашому краї і хто гідно продовжував справу першопроходців і був вірним традиціям гуманізму і милосердя. На території медичного містечка є пам’ятник засновникам і продовжувачам розвитку громадської медицини Городищини 2010 року. Проходячи повз нього ми згадуємо добрим, тихим словом усіх своїх попередників, і сподіваюся, що цей пам’ятний знак нагадуватиме і прийдешнім поколінням, про людей, які присвятили благородній справі охорони здоров’я народу своє життя.
Лариса Компанієць: Василю Михайловичу, дякуємо Вам за те, що знайшли час завітати до нашої студії та поділитися своїм багатим досвідом і мудрістю. Ваш внесок в охорону здоров’я важко переоцінити, хоча за кожним роком служби залишаються врятовані життя і вдячні пацієнти. Ваш шлях — це приклад для молодих лікарів та майбутніх поколінь.
І в цей особливий день ми також дякуємо усім медикам, які щоденно працюють заради здоров’я і добробуту громадян. Ваша відданість, професіоналізм та сила духу — це те, що підтримує наше суспільство, особливо у найважливіші часи.
Тому, щирі вітання з Міжнародним днем лікаря і побажання міцного здоров’я, наснаги та нових досягнень! І, нехай цей день буде ще одним нагадуванням про важливість і значущість праці лікаря в нашому суспільстві!