Лариса Компанієць: Нещодавно у Стефанівському храмі міста Городище відбулася знакова подія, яка об’єднала прихожан і жителів Городищенської громади навколо духовних цінностей та віри. Люди мали честь зустрічати митрополита Черкаського і Чигиринського Іоана, який у день свята знайдення мощей першомученика архідиякона Стефана очолив святкове богослужіння. До урочистої служби долучилося багато прихильників Православної Церкви України, створивши атмосферу єдності та віри.
Митрополит Іоан, звертаючись до присутніх, висловив слова підтримки, наголошуючи на важливості духовної єдності у складні часи. Він закликав до об’єднання людей і підкреслив значення регулярного відвідування церковних служб, щоб знайти сили у вірі та молитві.
Митрополит Іоан: Нам потрібно обов’язково зараз приходити до храмів, регулярно приходити, щоби суєта світу цього не захоплювала наш ум, не вводила його в темряву, а коли ми раз в тиждень приходимо до храму, навіть те, що встигає ця суєта потьмарити протягом тижня, потім під час служби Господь знімає всі ці пелени, оновлює в нас дію Духа Святого. І особливо важливо приймати святе причастя, саме це є засіб, який омиває нашу душу, очищає нашу душу причастя тайн Христових, і я, як Архіпастир висловлюю таке архіпастирське своє побажання, щоби кожний з вас кожної літургії старався приймати святе причастя, бо навіть передрікли святі Отці час, коли вже в храми не можна буде ходити, бо тут не буде звершуватися свята євхаристія, буде проповідуватися не євангеліє Боже, а якась інша наука, антихристова наука, тому і такий час передрікли святі Отці, але ми з вами маємо поки що час жити, укріплятися, готуватися і знати, що після темряви обов’язково буде світло, обов’язково буде Божа правда, і остаточно буде повергнуте оце царство зла і встановлений божественний порядок на землі. Ось ця радість і повинна в нашому серці бути, вести нас в ціле наше життя. А прикладом для нас є Архидіякон, першомученик Стефан. Як він діяв? Він діяв так, як не прив’язаний ні до чого в світі цьому. Як Господь юнака навчав: продай все.
роздай, воно все тобі не потрібне для самої головної мети твого життя, це не значить, що ми маємо все, що у нас є продавати, ми не є багаті юнаки, очевидно цей юнак був багатий. Зараз українці бідно живуть, і умови нашого життя, як і в усьому світі простого люду, це умови такі бідні, але і воно не повинне володіти нашим серцем, служити просто для нашого життя, а не захоплювати нас, і якраз і ознакою того, що наше серце незахоплене являється те, що ми в воскресні дні, в святкові дні, кидаємо все, щоб прийти і поспілкуватися з Богом, це є сама важлива річ зараз в нашому житті.
Лариса Компанієць: Митрополит також висловив свою думку щодо ситуації з переходом церков від УПЦ МП до ПЦУ після початку повномасштабного вторгнення. Він зауважив, що багато церков на Черкащині залишилися без священнослужителів, проте підкреслив, що це є важливим і природним етапом на шляху до духовної незалежності та об’єднання в єдиній помісній церкві.
Митрополит Іоан: У 18-му році в кінці наша церква створилася і мала оцих ще чотири роки, і за цей час показала приклад, як українці, які люблять Бога і люблять його дар, свою Батьківщину. Це дар великий, як українці вміють захищати цей дар, і захищають і на духовному фронті і на гарячому, пекельному цьому фронті, і за цей час на духовному фронті багато громад порвало із Москвою і об’єдналося із цією утвореною Константинопольською патріархією, нашою матір’ю церкви, вже автокефальною, помісною православною церквою в Україні, в кому діє жива совість, а не спалена, ті священики порвали з Москвою. Зараз багато громад перейшло на Черкащині без священиків, частина з священиками, але більшість в основному священиків близько 20 перейшло. Після широкомасштабного вторгнення своїми громадами в православну церкву, цю помісну церкву, а решта 80 громад без священиків, мене питають, а де ж ви візьмете священиків, я відповідаю так, що священиків Бог поставляє, він обов’язково їх поставляє вже зараз, готує їх, тому що багато воїнів зараз, які на фронті воюють, вручають свою долю в руки Божі і присягають Богові, якщо вони залишаться живими, вони будуть йому служити. Так було і під час великої вітчизняної війни, і в Афганістані, коли поверталися і ставали священиками після цього. Тому ми не переживаємо за це, де брати священиків для нашої помісної церкви, Бог їх вже поставляв, тому буде обов’язкова наша перемога, бо з нами Бог, з нами правда, і Бог навернув весь світ прогресивний, щоби нам допомагати, ворога ізолювати, і обов’язково цей ворог впаде.
Лариса Компанієць: Також митрополит Іоан поділився думками щодо ухваленого нещодавно у Верховній Раді законопроєкту щодо заборони діяльності релігійних організацій, що мають зв’язки з країною-агресоркою, наголосивши, що такий крок є вкрай важливим для збереження духовної безпеки та єдності українського народу.
Митрополит Іоан: Я позитивно сприймаю, дуже позитивно, єдине, що такий термін дев’ять місяців завеликий, але тим не менше, цей Закон уже відкрив дорогу до фактично духовної перемоги України, остаточної, скажімо так, перемоги, бо перемога вже була, коли була утворена помісна церква нашою церквою матір’ю у 18-тому році, але та перемога була тільки початку, а от зараз із цим законом ми вже остаточно переможемо оцей зв’язок із хибною ідеологією руського мира, яка підмінила духовні поняття святої троїці святу Росію, Україну Білорусь. У них оця свята троїця, і що нібито в єдності оцих держав буде спасіння, Бог нас буде спасати, якщо ми будемо разом в цій руськом болоті о цьому перебувати.
Лариса Компанієць: Ця подія стала справжнім духовним святом для жителів Городищенської громади, наповнивши їхні серця відчуттям глибокої єдності, віри та надії. Відчутна атмосфера спільної молитви та натхнення об’єднала людей, нагадавши про важливість духовної підтримки в часи випробувань. Проповідь митрополита Іоана знайшла відгук у серцях багатьох, зміцнюючи переконання, що церква сьогодні є не тільки осередком духовного життя, але й важливим елементом суспільного згуртування в умовах війни. Зустріч підкреслила важливу роль Православної Церкви України в духовному житті громади, а також у консолідації українського суспільства в умовах війни та боротьби за незалежність.