Лариса Компанієць: Нещодавно Городищину відвідав відомий український письменник, винахідник жанру «Колективний літературний печворк», організатор і учасник двох всеукраїнських літературних рекордів, зафіксованих Національним реєстром рекордів України, автор ідеї рекордної книги «Босорка» та прологу до неї Сергій Батура.
Зокрема, завітав і до студії “Улюбленого радіо”. Під час інтерв’ю ми обговорювали його творчий шлях, процес створення першого у світі роману-печворку, що став Національним рекордом України, а також виклики та досягнення під час роботи над цим проєктом.
Доброго дня, Сергію, і раді вітати вас в нашій студії. Розкажіть, будь ласка, трішки про себе для наших слухачів. Як ви почали свій творчий шлях?
Сергій Батура: Дякую, пані Ларисо. По-перше, хочу подякувати за запрошення. Я вперше знаходжуся в цьому місці, тобто це дуже класна нагода для мене.
Лариса Компанієць: Добре, ваш роман “Печворк Босорка” є справжнім феноменом в українській літературі. Розкажіть, як виникла ідея створити такий незвичайний твір?
Сергій Батура: Свою творчу кар’єру, якщо можна так сказати, я починав, коли мені було десь 16 років, але написати книгу я хотів в принципі ще з малку, коли навчався десь в третьому-четвертому класі, дуже часто відвідував місцеву бібліотеку, це Хмельницька область, і з цієї бібліотеки і почалась моя любов до літератури. З того часу я завжди мріяв створити щось своє, але часу на це не завжди вистачало, тому десь коли мені було 16 років, почав писати перший твір, це був детектив, який починався зі слів: “Я стояв на балконі і курив свою кубінську сигару…”, так назавжди запам’ятав ці слова. Я якраз навчався в військовому ліцеї, приїздили до нас знімати репортаж, запитували, тобто журналісти, як я встигаю і щось там писати і військові оці всі справи, дуже багато всього. Отже тоді я припинив працювати над романом і можливо добре, тому що мені зараз уже от 42, я дивлюся назад, я розумію, що я був не готовий до написання якихось таких більш глобальних робіт. Тому що з часом викристалізувався гротескно-сатиричний жанр, відверто вам скажу, що коли от я працював над першим романом, почав працювати в 14-му році, називав його “Золота Викодрявиця – долі невипадкових людей”. Рік працював над ним, і все, що вона було напрацьоване, видалив, почав спочатку, тому що відточувалася, так би мовити майстерність, і що це гротескна сатира, я дізнався лише роками пізніше, просто я писав те, що я бачив. Оскільки я маю великий досвід роботи на державній службі, більше 20 років, працював з різними народними депутатами, і оце от відчуття несправедливості, яке я спостерігав часто, воно мене спонукало до того, щоби я увімкнув прожектор і засвітив ці речі, от тому я цим і займався. Отже зараз роман частково його викладає, тобто він великий, 920 сторінок, щоб його друкувати, там велика сума потрібна. Тобто я з цим поки що ще вирішив почекати, почав працювати січня місяця, оскільки в принципі я в минулому році його завершив. Я нічого іншого не робив, ну окрім своєї основної роботи, просто працював над ним, коли я його завершив, віддав на редагування, в мене з’явився час, і я почав приділяти увагу невеличким оповіданням, там. Це в рамках наших проектів, які зараз ми ведемо, це теж гротескна сатира. І десь у квітні мені спало на думку, що оскільки колектив, з яким я співпрацював, він досить таки великий, це автори і початківці і вже такі, так би мовити маститі автори, члени спілки письменників України, вони викладають свої книги також на електронних ресурсах, тобто коли ми з ними познайомилися, виникла думка, що і можлива таке літературне об’єднання за рахунок соціальних мереж з тим, щоби втілити в життя спільні проекти літературні.
Лариса Компанієць: Процес створення “Босорки” є унікальним, і як відомо, над ним працювало 228 авторів, так?
Сергій Батура: Так.
Лариса Компанієць: Як вдалося організувати таку велику команду і забезпечити таку цілісність твору?
Сергій Батура: Я вам хочу сказати, що це перший досвід для всіх, і коли от люди, які вже роками працюють над своєю літературою, вони побачили, почули, що можна щось створити нове, а головне, що вони в цій кухні взяли участь безпосередньо. Жанр народжували в процесі, тому що ставилися запитання: “А як там?”, “А що?”, “А що можна, а що не можна?”. Це були дискусії, це були поради один одному, це була група, десь більше 400 авторів, ми в соціальних мережах, тобто в телеграмі, ми об’єдналися, і там у нас було кілька гілок і ми працювали активно над створенням цього твору, і можливість об’єднання, тобто його простота настільки, ну тобто помітна, що навіть початківець, коли заходить і починає працювати, він відчуває, що він це може потягнути. Тобто я написав пролог, який назвав “Нерозділене кохання”, створив прототип села Гута, в якому колись сам проживав, там покійна моя бабуся, це Гута – це Івано-Франківська область, останнє село в Карпатах, назвав його Старі Мухомори і поселив туди відьму Басорку, Карпатську Відьму Басорку. І от в пролозі була закладена концепція, ідея твору, ключовий персонаж і відповідно створений художній світ місце подій, і кожен автор, який заходив у цей проєкт, він заходив зі своїм жанром, зі своїм стилем, і оце було моє бажання, щоби дати можливість розкритися всім. Для цього потрібно зробити було таку платформу, щоби в цій платформі кожен автор будь-якого жанру, чи то фантаст, чи кіберпанк чи там що, могли себе знайти, вірші, поеми, тобто це твір, в якому кожен автор створює свій власний художній світ своїх персонажів, які взаємодіють з моїм персонажем, ключовим з прологу, відповідно дотримуючись концепції і ідею твору. Ідеєю було про те, що Босорка – це багатогранний персонаж, який в міру того, що він відчуває, він застосовує свою власну силу, там де треба магію, там де не треба її, то просто порада, і от автори приводили туди своїх персонажів, вони взаємодіяли з Босоркою, і з того щось виходило, або кохання, або розлука, або що, тобто дуже-дуже цікаві речі. От, наприклад, серед нас, хто були з таких, кого би я хотів назвати, це доктор філологічних наук, пані Бикова Тетяна, викладач Драгоманова, вона і писала нам рецензію до цього твору, і до речі, і вона також, от я коли написав наукову статтю з цього 25 сторінок наукової статті, тобто викристалізований цей жанр, відповідно, як новація, вона теж дійшла до цієї думки, тому що порівнювали із романом колажем і там з іншими жанрами, нічого подібного ще ніхто у світі не робив, на сьогоднішній день це в Україні народжений новий жанр, новий твір, це зробили українці.
Лариса Компанієць: Так, дійсно, ваш роман поєднує різні жанри і стилі. Як ви вважаєте, що це додає до загального сприйняття твору читачами.
Сергій Батура: Читач у цьому творі знайде все, будь-який, і його логіка побудови, простота. От якщо, наприклад, ми його зараз опублікували на електронних платформах, тому що він завеликий, я думаю, що в майбутньому він буде екранізований, час його настане, це однозначно. Це може бути багатосерійний фільм, читач спокійно заходить і він дивиться там автор такий-то і його от твір, так відповідно він може почитати будь-якого жанру, хтось не все, тому що комусь не подобається фантастика, комусь трохи жахи не подобається, але там можна знайти все.
Лариса Компанієць: Добре, а розкажіть, які були найбільші виклики під час роботи над “Босоркою” і чи були у вас такі моменти, ну коли здавалося, що проект може не вийти?
Сергій Батура: Відверто вам скажу, постійно. Напруга зростала і вона була присутня, і проблема полягала в тому, що багато авторів представляли, можна сказати, всю географію України – це Закарпаття, це Сумщина, це Одещина, тобто це люди, ну то розумієте, просто коли відбувається дискусія, і вона не завжди літературна дискусія, тобто це у нас зараз війна, і тому і на ці тематики, люди не можуть цього оминути, і відповідно, питання мови, питання написання, чи то фемінінумів, тобто як краще викласти матеріал, хтось до цих новацій ставиться позитивно, хтось негативно, і от оці от дискусії палкі, вони приводили до того, що були моменти, хтось покидав групу через те, що просто не витримував. І от мені постійно доводилося їх стримувати, їх мирити з тим, щоб це все трималося купки. Тобто дійсно складно, тому що хтось з Закарпаття там більш різкіше висловлювався проти тих, хто там десь якийсь русизм застосував там чи взагалі в розмові, розумієте, тобто ну не просто. От я дуже задоволений тим, що нам це вдалося. І це ще не все, коли ми почали цю роботу, відразу знайшлися якісь хейтери, яким це взагалі не подобалося, і вони дуже хотіли, щоб це все припинилося, і вони знаходили способи це зробити. Ми знаємо їх імена цих людей, вони є членами певних спільнот, і це дуже соромно, їм повинно бути соромно за те, що вони робили, але я їм сказав, що ми знаємо, в якому світі ми живемо і ми знаємо, як маємо діяти, ми нікому зла не бажаємо, але ми свою справу зробимо, і ми її зробили. Зараз дехто жалкує, що не був разом з нами, хтось не повірив, це нормальна ситуація, але результат є. І коли це завершилося ми 7 червня в МАУПі була влаштована завдяки підтримці, зокрема МАУПу, пані Катерині Швець,
яка на той час була віце-президентом академії, вона зробила оплату за рекорд, тобто за реєстрацію рекорду, надали нам велику залу, конференс-зв’язок налаштували, тобто у нас було зв’язок з закордону, оскільки, наприклад, Ольга Бражник, Черкащина, членки спілки письменників України, вона теж писала рецензію до цього роману, то вона за кордону до нас доєднувалась. Тобто ось таким чином, коли проект вдався, ми пішли ще іншим шляхом, ми додали ще до нього нових таких гілок, тобто зробили проект “Врятувати Білобога”, от якраз з цього приводу я сьогодні сюди приїхав з тим, щоби зустрітися з дітьми, з тим, щоби їм розповісти про цей проект, мотивувати їх долучитися до процесу.
Лариса Компанієць: У наступному випуску нашої програми ми продовжимо спілкування з Сергієм Батурою. Дізнаємося про цілі та мету проведення зустрічей з молодим поколінням та залучення їх до участі в літературних проєктах.
Нагадаю, в студії “Улюбленого радіо” був відомий український письменник Сергій Батура з яким ми говорили про його творчий шлях.