Нещодавно в місті Черкаси відбувся молодіжний форум «Молодь — тут і зараз», організований з ініціативи начальника Черкаської обласної військової адміністрації Ігоря Табурця. Подія зібрала активну молодь із різних куточків області, щоб обговорити актуальні виклики та можливості для молодіжного розвитку.
Під час відкритого діалогу звучали не лише ідеї, а й важливі запитання до представників влади. Одне з них адресували Ігорю Табурцю — воно стосувалося того, як держава, а саме обласна військова адміністрація, бачить свою роль у збереженні та зміцненні національної ідентичності серед громадян, особливо в умовах війни. У відповідь очільник області окреслив своє бачення цього процесу.
– Я завжди апелюю і буду апелювати саме до основних засад, з чого ми маємо починати, звісно, з освіти. Тому що освіта – це те, що формує молодь, а молодь – це те, що потім формує націю. І починати всі процеси ми маємо саме з освіти. – говорить Ігор Табурець. – Освіта – це про виховання, освіта – це про наповнення наших голів світлими знаннями, тому що чим обізнаніша людина, да, тим вона менш доступна для різного роду маніпуляцій і саме головне – підміни тих речей, які нас досить часто підміняли протягом десятиліть, я б сказав, століть у наших головах. Тому саме головне – це ті цінності, які ми отримуємо під час оцих виховних процесів. Тут, звісно, йдеться і про систему нашої освіти. Тут і приєднується великий, знову таке слово, пласт, да, великий пласт культури, культурних цінностей, які фундаментально і базово роблять нашу націю стійкою. Тобто це те, що фундаментально робить цінності тими, хто які будуть передаватися з покоління в покоління. І, звісно, коли в нас свідомість у всіх буде загіла, коли ми будемо відчувати себе потужними, ми будемо робити відповідні і дії. Бо коли навпаки, ви ж знаєте, що навпаки дії, вони можуть призводити до помилок. І завдання сьогодні вміти консолідувати ці всі речі. Тобто це комплексне питання, коли ми говоримо про системну взаємодію державної влади, органів місцевого самоврядування, молоді, з якою ми працюємо і яка стовідсотковою буде визначати наше відновлення і наше майбутнє. Громадські організації, які потужні, які є такою ланкою, яка знову-таки пов’язує ці всі речі і модерує, я би сказав, зрілість і просування вперед нашої нації. Маємо гордитися тим, що ми розростаємося. На Черкащині у нас існує вже небагато, як ми кажемо, в порівнянні з потужними і такими вже тривалими в історії країнами, тому що ми все-таки молода нація, яка сформувалася як молода країна. Нація ми стара, країна молода. І ми на Черкащині маємо вже два за шість таких молодіжних центрів, просторів, які мають і приватний, до речі, характер, і державний. І маючи 66 територіальних громад, то хочеться, щоби таких центрів було саме не менше, чим 66. Але це в нас все попереду. Ну і більше того, хотів би сказати що, ви знаєте, все одно політ, там, ракети чи комети, він залежить від серцевини. Все решта походу польоту цієї комети відпадає. Тому всі, хто тут зібрався і всі, хто завжди активно бере участь в зазначених подіях, в тому, що ми обговорюємо в розбудові нашої такої системної політики, молодіжної політики, а це значить в розбудові держави, ви всі собою являєте саме серцевиною цієї комети. Річ яку треба приєднувати, і якомога, чим більше ми приєднуємо, ти вже знаєш, дальше комета летить. І є версія, що один в полі не воїн, є інша версія, що і один в полі воїн, і навіть така книга є. Всі ми воїни, якщо ми цього не будемо усвідомлювати, звісно, ми, ну, дуже тяжко будемо вигравати цю війну, а саме головне – вигравати геополітичну нашу місію у всьому цьому світі, а ми – це центр Європи, і ми це про дійсно ті копалини прохолодноярівські, західноукраїнські, слобожанські, ті копалини, які нас тримають як націю. Тому завдання сьогодні одне: чим згуртованіше ми, чим освіченіше ми, чим частіше ми думаємо, як нам попрацювати над тим, щоб нація була шалено стійкою і непереможною, тим ми такими і будемо. Ми маємо брати приклад з наших збройних сил України, з наших хлопців і дівчат, які там надзвичайно в непростих умовах відстоюють нашу незалежність, але фундаментально все, за що сьогодні боряться боряться Збройні сили, за що боремось ми – це, звісно, за наше майбутнє. Тобто за тих, хто сьогодні має бути ще стійкішим.
Особливу увагу учасники форуму приділили зустрічі із Сергієм Жаданом — українським письменником, поетом, музикантом, громадським діячем та військовослужбовцем 13-ї бригади НГУ «Хартія». Відбулася відкрита дискусія, яка надихнула молодь до дії та роздумів.
У контексті повномасштабної війни поняття патріотизму набуло нових сенсів і особистісних вимірів. Саме тому під час розмови з письменником учасники звернулися до нього з питанням: як змінився його власний погляд на патріотизм за ці роки, і яким він бачить його сьогодні — у воєнній реальності, в житті громад та культурі загалом?
У своїй відповіді Сергій Жадан поділився глибокими роздумами про те, що означає бути патріотом у часи випробувань і як через щоденну дію, слово чи творчість людина може формувати спільну силу:
– Мій особистий погляд не змінився ні. Але якщо дозволите, я вам скажу таку річ. 20 років тому, ну, майже 20 років тому, це був, здається, 2006 рік ми приїхали сюди в Черкаси. Це були взагалі перші приїзди, я тут раніше не був. Це була така просвітницька патріотична акція і захід був в одному із навчальних закладів, здається. Що це було для студентів, передусім для активних людей. На той момент важко було уявити, що будуть українські літературні виступи в великих залах, коли будуть проходити літературні зустрічі, і ще концерти, що буде зовсім інше ставлення і зняття української культури, української ідеї, як такої. Це було 20 років тому, була інша країна, але так чи інакше минули ці 20 років і, мені здається, змінилося все. Я старію, що я говорю про це без якоїсь ілюзії, говорю це без якоїсь ідеалізації. В нас далі великі проблеми, в нас головна проблема – це війна, яка триває, яка забирає життя наших співгромадян. Але те, що в наслідок всієї війни почалися процеси, які вже є незмінними, які є вже незворотні. Ми за ці процеси платимо набагато. Але ця ціна тим більше мала би нас мусити, пам’ятати про те, що ми не можемо відступити, що ми маємо рухатись далі. Для мене, по-перше, є цей зв’язок з Черкасами, ми з того часу я тут проживав в Черкасах, це Черкаський округ. І колега згадував Голодний Яр, справді для тисячі для тисяч українців сьогодні це святе місце і це не просто якась абстрактна фраза, так і є. Ми пов’язані з Черкащиною, пов’язані з цим регіоном, з цим містом, з цими містами Черкаськими і мабуть не випадково, що тут зустрілися. Для мене особисто всі ці організації дуже важливі. Останні останні 10 років, ну, у вас 14-го року, вже більше ніж 10 років, мені, моїм друзям на нашому середовищу харківських волонтерів, по харківських активістів, доводиться спілкуватися із людьми. Ми підтримували за цей час на Донеччині у наших декілька ініціатив, було щось будували, щось допомагали, десь разом з ними брали участь в якихось проектах. І це справді було цікаво, тому що з одного року це називається ініціатива. Ініціатива самої молоді, яка залучає до місцевого на місцях, до якої вже потім доєднується і представник бізнесу, представник державної влади. Це то працює той механізм, який на мою думку, є найбільш ефективним. Коли є громадський запит, коли є громадська ініціатива і вже потім доєднується влада, доєднується держава, доєднується бізнес. На мою думку, саме так і має все працювати. Ми не маємо сидіти і чекати, коли держава звернеться до вас. Це багато роботи, держава справи багато справ багато доплати, але це наша держава. Тому, власне, ми за неї на цьому відповідальні. Ми, власне, маємо брати участь у цій розбудові її. Це не має бути просто якась абстрактна ідея, щоб розбудовувати державу. Це реальна щоденна робота. А інша річ – це, власне, клас, який теж от для мене є не дуже важливою організацією. В мене два два місяці тому прийняли до класу. Ну, я розумію, що то скоріше таке символічне прийняття, тому що все-таки, ну, я трішки не пластового віку, мені вже з 40 років. Але І пластуни бувають різного віку. Пластун – це те, що знається в серці. Я про те, що ви підтримували власні організації на Донеччині, на Луганщині, які там були, там були, про це вам важливо пам’ятати. Бо і на Харківщині ми з ними працювали 14-го року теж робили найрізноманітніші речі, брали участь в археологічних розкопках, робили спортивні фестивалі, робили музичні фестивалі, ще якісь речі організовували. Тому що це зазвичай активні, свідомі, молоді люди, які відчувають всю ту залученість в це життя. Не йдеться про політику, не йдеться про якусь ту чи іншу політичну ідеологію, йдеться про свідоме, ці молоді люди відчувають себе українцями, вони розуміють, що це їхня земля, це їхня держава. Відповідно, вони вони включаються в цей процес, з ними надзвичайно цікаво мати справу. І в межах цього клубу, зокрема, від представників громад, від представників місцевих бізнесів, від представників ЗМІ, ми активно спілкувалися з пластунами. І пластуни Києва, пластуни Одеси, пластуни Івано-Франківська, Тернополя, Закарпаття, Львова. Насправді, попри те, що живуть в різних регіонах нашої країни. Тобто те, що за кожен із них стоять своя мова, культура, історія. І видно, що вони попри всі змінності, попри всі особливості, тому що всі всі схожі, але всі вони різні. В них є щось одне. Вони розуміють, що вони живуть в переломний час, переломний момент. Це дуже важкий момент, це відповідальний момент, але завжди це момент, який може всім нам дати не деякий шанс, не деякі можливості. Головне цими можливостями скористатися і цей шанс не втратити. От цього я вам всім тільки бажаю. Не втратити той шанс, який в нас зараз є. Тому що це не лише про наше майбутнє, це ще про повагу, про пошану, про гідність і про пам’ять про тих людей, які заплатили за все це страждання.
Проведення подібних форумів вкотре доводить, що молодь Черкащини має чітке розуміння викликів часу, готова діяти, брати відповідальність і формувати майбутнє вже сьогодні. Відкритість до діалогу, жива зацікавленість у реальних змінах і готовність працювати разом — саме ці якості створюють підґрунтя для сильної громадянської спільноти, що зростає навіть у найскладніших умовах.