У селі Шевченкове на Звенигородщині відбулося відкриття відновленого вітряка XIX століття — пам’ятки Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка». Ця споруда, що пам’ятає дитинство Кобзаря, стала символом збереження історичної спадщини та культурної пам’яті українців.
Вітряк розташований у місцях, де минули дитячі роки Тараса Шевченка — між Моринцями, Шевченковим та Будищем. Саме тут юний Тарас бачив млини, які згодом відтворював у своїх малюнках. Пік розвитку млинарства на Черкащині припав на кінець XIX — початок XX століття, але традиція сягає ще часів Богдана Хмельницького, який володів водяними млинами.
Роботи виконувалися у кілька етапів. У 2024 році перекрили очеретяні покрівлі хат Якима Бойка та Андрія Колесника, відновили комору й шатрову частину Будищанського вітряка. На самому вітряку замінили двошарову дерев’яну обшивку, оновили крила та двері, зміцнили приміщення мельника. У 2025 році облаштували паркувальний майданчик, доріжки, освітлення та озеленення території. Загалом за три роки у розвиток заповідника інвестували понад 3,9 млн грн.
Реконструкцію підтримали Благодійний фонд «МХП-Громаді» та ГО «Екологічний рух Черкащини». Голова Ради розвитку громад фонду Тетяна Волочай наголосила, що відновлення культурних пам’яток — це не лише про збереження історії, а й про утвердження української ідентичності. Керівник «Екологічного руху Черкащини» Вадим Льошенко підкреслив унікальність Будищанського вітряка, збудованого за голландською технологією з рухомою вежею.
На відкриття приїхали діти військовослужбовців ЗСУ з Черкас та Смілянщини. Вони відвідали «хату Дяка» — колишню церковно-приходську школу, де маленький Тарас робив перші кроки в навчанні. Діти ділилися емоціями, наголошуючи, що «жива історія» запам’ятовується набагато краще, ніж підручники. Атмосферу доповнили виступи учнів мистецького ліцею, які подарували гостям музику та поезію.
За словами директорки заповідника Людмили Шевченко, кількість відвідувачів після початку повномасштабної війни зросла й цього року досягла 40 тисяч. Більшість екскурсантів — молодь та діти. Це свідчить про зростання інтересу до культурної спадщини та її значення для виховання нових поколінь.
Відновлення вітряка та хат XIX століття на батьківщині Шевченка — це не лише реставрація старих споруд. Це приклад того, як громада, волонтери та благодійні організації спільно формують основу для майбутнього України. У часи війни такі ініціативи стають точками опори, нагадуючи: сила суспільства — у щоденних кроках зі збереження коренів і пам’яті.
