У Городищенській громаді відбувся виїзний семінар на тему «Реалізація права дитини на виховання в сім’ї». Захід організували фахівці Черкаського обласного центру соціальних служб.
До участі в тренінгу були запрошені суб’єкти соціальної роботи громади. Метою заходу стало підвищення професійної компетентності фахівців, які працюють із дітьми та сім’ями, а також налагодження ефективної взаємодії між усіма учасниками соціальної роботи.
Зокрема, захід відвідали директор Центру Богдан Санжарівець та начальниця відділу методичного забезпечення соціальної роботи Людмила Пона.
Під час тренінгу Богдан Санжарівець, зокрема, розповів про значення таких заходів для підсилення соціальної підтримки в громадах та важливість міжвідомчої співпраці:
– Зараз для кожної громади в центрі повинна бути безпосередньо дитина і громада повинна забезпечити все, що стосується найкращих її інтересів. Це потрібно розвивати, як соціальні послуги, розвивати патронат над дитиною, докладати зусилля залишити дитину в сімейному оточенні, бо найголовніше право дитини бути в сімейному оточенні. Якщо наші діти не будуть виховуватись в родинах, все це в майбутньому вплине як безпосередньо на розвиток громади так і на майбутнє держави. Все-таки діти – це наше майбутнє, це фундамент для розвитку, в першу чергу, нашого оточення, громади і держави в цілому. Ми хочемо змотивувати всіх суб’єктів соціальної роботи на те, щоб вони особливу увагу приділяли роботам з дітьми. Якщо цього не робити і поглинутись чисто в свої посадові обов’язки і в паперову роботу, діти і їхнє майбутнє залишиться без уваги. І нам не вдасться вже нічого зробити в майбутньому. Головне у нас зараз це не тушити пожари, які відбуваються в родинах, коли відбувається вилучення дітей з родин. Найкращий варіант, коли ми працюємо на упередження, на профілактику негативних явищ, на подолання складних життєвих обставин. Тому всі суб’єкти соціальної роботи, починаючи від соціальних служб, центрів надання соціальних послуг, освітніх закладів, охорони здоров’я повинні приділяти більше зусиль своїй роботі і направлених на захист прав дітей. На законодавчому рівні все зроблено для того, щоб захистити дитину, але без дорослих, без суб’єктів соціальної роботи, всі ці законодавчі норми ніяк не допоможуть дитині. Тому завдячуючи тому, що нас громади запрошують на такі тренінги проводити на навчання. Сподіваємося, що буде результат. Така робота вже проводиться на системному рівні. Тому кількість зараз ми вже не можемо і полічити. Починаючи від початку процесу децентралізації, ми обласним центром в складі наших тренерів постійно відвідуємо громади з різними темами щодо навчання. Ці навчання пов’язані не тільки з захистом прав дітей, це і можуть бути послуги розвитку патронату в родинах. Це і тренінги по відповідальному батьківству, це і тренінги по роботі з постраждалими від насильства. Тем дуже багато, з якими ми завітаємо в громади. Це і взаємодія суб’єктів соціальної роботи, починаючи від підготовки окремої особи, підготовки фахівця, закінчуючи керівництвом громади. Ми намагаємося об’єднати всі всіх в громаді, навколо окремого питання. Коли буде системний підхід, починаючи від окремого працівника до керівництва і розуміння і підтримка керівництва в громаді. Тому буде якість відповідно послуг і всі, хто проживає в громаді, зможуть відчути піклування про себе і це буде впливати на розвиток безпосередньо громади.
Також Людмила Пона зазначила основні акценти заходу, зосередившись на практичному наповненні семінару та важливості оновлення знань фахівців на місцях.+Запис.
Крім того, Людмила Пона детально розповіла про те, наскільки місцеві соціальні працівники відкриті до нових підходів у роботі з родинами, як впроваджують методи на практиці та які результати це дає:
– Акцент був на дитині, на забезпеченні її на кращих інтересів, і причому це має так і звучати, не дітей загалом, бо тоді ми не бачимо особистості, а саме на дитині. Плюс те, про що я завжди говорю, це виконання законів і постанов. У нас є шлях, який прописала держава, що робити. Да, він не виконується, або виконується погано, недостатньо, не в достатній мірі. Від кого це залежить? Від кожного з нас. Від нашої позиції. Я або читаю і виконую, або я шукаю момент і лазейки, як цього не робити в силу різних причин. І тут в нас же завжди, ну тут гадалки не ходять, в нас є чим відмовити, да, отмазатися, як ми говоримо. Не буду робити, бо в нас там немає чогось. Не буду робити, бо в нас бо так, вони ж не багато п’ють, вони ж тільки трошки п’ють. А то, що в цей ж момент це бачить дитина, страждає від цього, не розвивається, не отримує якихось своїх необхідних речей. В неї немає книжок елементарно. Вона не читає, вона не пише, вона не ходить в школу. Ми цього не бачимо. Ну, вони ж якось там живуть. Ми не можемо собі дозволити в умовах війни жити і відноситись до дітей якось. Не маємо права. Це було давно, це так раніше правда було. Ну, не будемо їх спати, бо вони ж типу більш-менш нормальна сім’я. Нас не влаштовує сьогодні більш-менш. Нас не влаштовує те, що відбувається на фронті. Нас не може влаштовувати те, що відбувається зараз тут. Якщо у нас таке “роздвоєніє лічності”, ну це ж там, а тут ми. Не треба чіпати, в нас такі традиції, ми дітей там карали, на горох в куток ставили. Це не означає, що так треба робити далі. Якщо подивитися, яким життя стало тою людиною, яку реально так карали, то ви точно знайдете відголоски оцього стресу, страху страху, недовіри і так далі, і так далі. Ми це находимо, ми не хочемо це бачити, ми не хочемо з цим зв’язуватись. Ну, насправді, так і є. І чим далі, тим глибше це заходить. Крім того, вона детально розповіла і про те, наскільки місцеві соціальні працівники відкриті до нових підходів у роботі із родинами, як впроваджують методи на практиці та які результати це дає. Зразу можу сказати: да, особливо городище. І не тільки тому, що директор тут мегафахова людина, яка працює вже багато років. Тут іще позиція її колективу. От вони не працюють абияк. Вони завжди за нові технології, нове якесь втручання, новий розвиток. Вони багато навчаються, вони багато беруть матеріалів, вони багато роблять для того, щоб змінити підхід до самої роботи і до соціальних послуг. Я би хотіла, щоб так працювала більшість наших громад, області, та й України. Позиція директора має бути така: я почув, я зрозумів, що моїм людям треба вчитися, я буду для цього щось робити. Принаймні, як буду відправляти на навчання і потурбуюся, щоб їм заплатили хоча би відрядження. Якщо у директора, ну, загалом, якщо чесно, то закон пише про голів громад, а не тільки директорів центрів. Голови громад відповідають за розвиток системи надавачів послуг. Тут якраз питання не скільки до директора центру, скільки до відношення самої громади. Якщо говорити конкретно за Городище, то вона соціальна. Отут в повній мірі, дяка голові, дяка директору центру, що це соціальна громада. Їм немає дуже проблеми з сім’ями дітей, загалом всієї громади, саме в соціальному плані. Да, там є розвиток доріг, сільського господарства, інших сфер і так далі. Але те, що відбувається з сім’єю, бо це наше майбутнє і діти майбутнє, то їм не байдуже і це дуже приємно. Приємно знати, чути, усвідомлювати. Тут якраз все ок. Це як приклад того, як потрібно працювати.
Захід у Городищі став дієвим майданчиком для обміну досвідом, актуалізації знань і зміцнення командної взаємодії між фахівцями. Такі тренінги не лише підвищують професійну обізнаність, а й мотивують соціальних працівників шукати нові підходи у підтримці дітей і родин, що потребують особливої уваги.